1046-й

Одна тисяча

          сорок шостий

день від початку

     повномасштабки...

Люди змінились.

      Люди втомились.

Ждуть на кінець

        І не бачать початку.

Світла немає,

        бо вимикають...

Зрідка, нечасто,

      Все ж, відключають.

В небі москальські

             ракети літають.

Так, їх збивають,

              коли поціляють.

Але буває,

      вони, все ж влучають.

А як влучають,

       то вибухають:

нищать будівлі,

       життя забирають.

Ціни зростають,

           в небо злітають...

Чоловіків

           ТЦК забирають:

Спецоперація

             «бусифікація».

І, мов чума,

     тихо шириться зрада:

«Чи нам це треба?

               Нам це нєнада.

Час вже змиритись,

                  Час помиритись:

Все їм віддати .

              І зупинитись.

Буде в нас мир,

          попри поразку.

У москалів

           матимем ласку...»

Ласки не буде!

            Щастя – не буде!

І – не припинять

                  Гинути люди.

Орди московські

        не спиняться доти,

аж, як підкроять

                   всі вільні народи.

В рабство обернуть,

            змусять мовчати,

Проти Європи

      пошлють воювати.

Віри позбавлять,

               землі і мови.

З простору зникнуть

               «величні» промови.

Стулять свій рот

       ті, що нині «незгодні»,

В час, коли будуть

        І гнані, й голодні.

В центрі Європи

                       буде руїна.

Зникне народ

                   І Україна.

Тому нема в нас

            Права втомитись.

Треба боротись!

            Треба кріпитись!

Нам або смерть,

                або перемога.

Третя в природі

                відсутня дорога.

Нам бо не вперше

                 спиняти орду.

І від Європи

                  відвести біду!

І вже тепер,

          може, досить чекати?!!

Час уже війську

                     допомагати.

Всі, як один,

             плече до плеча,

Допоможімо

               тримати меча!

Як завдамо супостату поразку,

Впевнений, в Бога

                      здобудемо ласку.